ШАНУЙМОСЯ

Словник українських народних символів тлумачить слово «дерево» як – захист; рослинна сила, весняне пробудження на землі, перемога життя над смертю. Недарма поряд пояснюється словосполучення «дерево життя» – ознака всього живого, всього сущого; формування із мороку космосу чіткої системи всесвіту; весілля. Там же: «стовбур дерева життя» – земне життя людей; «крона» – духовний світ богів; «коріння» – підземний, потойбічний світ; «дерево з трьома гілками» – три покоління: батьки, діти, внуки; «дерево сухе» – сховище нечистої сили; «дерево хвойне» – печаль; «дуб» – авторитет, міцність, сила, мужність, дуже здоров’я, довголіття, чоловік, житло Першобога.

Дерева виступають в ролі світового дерева: символізують світову вісь, живих та померлих предків, знаменуючи центр Всесвіту.

Отож, образ живого листяного дерева – повний животворної енергетики. Так воно насправді і є! Нашими пращурами символи взяті осмислено з натури плюс на підсвідомому сприйнятті. Хочеться вірити, що в якомусь часі науковці, прочитавши зафіксовану пам’ять голографічного простору, підтвердять безпомилковість їх світовідчуття.

Ти – дерево, а я – людина,
Та ми на цій землі – родина.
І ти живеш, і я живу,
І ти впадеш, і я – в траву.
Мене – коса, тебе стне топір.
Підем і я і ти на попіл…
Ти – дерево, а я – людина.
Шануймося, бо ми – родина.

Ця віршована істина народилася 1995 року з-під пера славного поета Богдана Радиша-Маринюка. Його звернення до дерева і заклик «шануватися» явно передбачає доброчинну реакцію саме людини з сокирою, від котрої інші види живого, надто беззахисні рослини, у повній мірі залежні. Воно цілком виправдане. Хотілось би повірити, що це й природний заклик, але хижацька поведінка Homo sapiens у навколишньому середовищі дає підстави до сумніву. Зрештою…

Вже відомо, що дерево уловлює і відповідно реагує (певні прилади показують це) на енергію злого наміру щодо нього, тобто дерево явно передчуває коли його збираються зрубати. Логічно, що дерево, а певно й люба рослина, відчувають також енергію людської дбайливості. Безперечно ця енергія благодатно впливає на розвиток, плодоношення рослин і певно якимось чином зумовлює їх вдячність людині.

ЗАКАМАРКАМИ «ЗВИЧАЙНОГО» ЛІСУ

Розмовляємо з Юрієм Михайловичем Дебринюком, доктором сільськогосподарських наук, професором Львівського Національного лісотехнічного університету, дійсним членом Лісівничої Академії Наук України.

– Юрію Михайловичу, запрошую Вас, як вченого «зайти» в карпатський ліс і «пошукати» з нього вихід… Звичайно, не переступаючи проблем, а по-ґаздівськи їх оцінюючи задля належного наведення порядку. Уявім, що війни позаду…

-…Питання складні й актуальні плюс не мають швидкого вирішення. Дійсно природний лісовий комплекс Карпат особливо сильного руйнування зазнав у повоєнні роки. Фактично до 60-х років минулого століття лісовідновлення як такого в Карпатах не проводилось. Натомість проводилися рубки величезних обсягів.

-…Памятаю, тоді працю лісоруба і плотогона оспівували на весь СРСР!

-Так. З одного боку це було й виправдано: відбудова народного господарства дійсно велася величезними темпами і деревина потрібна була в необмежених кількостях. Везли не тільки з Карпат, а й з Сибіру… Але Карпати ближчі до споживача, то ж собівартість деревини виходила значно меншою. Особливих правил лісокористування в той час не дотримувались, техніка – яка була, таку й використовували. Головною метою було якнайбільше зрубати, заготовити і відправити на потреби. На екологію в той час уваги практично не звертали. Проте хочу відзначити такий аспект: незважаючи на суперважкі часи, а саме – 1947- 1949 роки, робота науковців-лісівників не припинялась. Навіть в цей час проводилася важлива лісівнича наукова робота, випускались збірники наукових праць. Тоді в структурі Академії Наук УРСР до 1965 р. функціонував Інститут лісівництва (з 1954 р. – Інститут лісу), а науковці були найбільш оплачуваною категорією з-поміж інших професій. Незважаючи на викривлення, що були притаманні тодішній владі, було розуміння, що без науки не буде майбутнього. Відповідно в науку вкладалися великі кошти, і не лише у військову науку, але й в… лісівничу. Тоді ж вчені почали бити тривогу саме на рахунок карпатських лісів: винищення великих площ лісових масивів, посилення ерозійних процесів, замулення та засмічення річок, потічків. Доводи лісівників були почуті і, починаючи з 60-х років минулого століття, стали виділяти чималі кошти на відновлення лісів. Причому кожної весни організовувалися багатолюдні посадки лісу і за цю роботу, як на ті скрутні часи, непогано платили. Не обходилось і без зловживань, приписок, але то вже інший бік медалі.

Наприкінці 60-их років професор Степан Генсірук зі своєю науковою групою, працюючи в Академії наук України, зробив обґрунтування необхідності зменшення обсягів рубок в Карпатах хоча б в два рази. Тодішня влада зреагувала на ці доводи і обсяги рубки лісу справді суттєво зменшили (з 15 до 5 мільйонів метрів кубічних в рік).

У незалежній Україні пішла тенденція на відділення лісового господарства від деревообробки. Тодішні лісокомбінати, будучи надпотужними підприємствами, виконували величезний обсяг робіт – від заготівлі насіння, вирощування садивного матеріалу, формування продуктивного і стійкого лісу – до зрубування деревини, її переробки і, завершуючи будівництвом шкіл, дитячих садочків тощо. Їх функціонування було цілком виправданим у карпатському регіоні. Роботи з ведення лісового господарства добре фінансувалися державою. Тисячі людей мали добре оплачувану роботу. Пізніше лісокомбінати розчленували на окремі складові. Цей експеримент виявився дуже невдалим. Таким чином була зруйнована устояна роками система ефективного ведення лісового господарства та переробки продукції лісу. Цей час співпав з кліматичними змінами, які стали причиною послаблення стійкості лісів, насамперед – ялинових. Не рідко під маркою необхідності оздоровлення лісу, поряд із ураженими хворобами і шкідниками насадженнями, зрубували чимало життєздатного лісу, повністю придатного до подальшого росту. Тому сьогоднішні ліси у набагато гіршому стані з точки зору продуктивності і стійкості, ніж вони були у 70-90-х роках двадцятого століття.

– Це значить, що Україна не повернулася лицем до проблеми лісів?!

– Відповідні керівні органи в Україні, особливо впродовж останнього десятиліття розглядають ліс, насамперед, як ресурс. На місці колишнього Державного комітету лісового господарства України наразі існує Агентство лісових ресурсів. Тобто лісовій господарці держава не приділяє належної уваги. Раніше державою фінансувалося 100% бюджетних робіт: заготівля і переробка насіння, вирощування садивного матеріалу, створення лісових культур, догляд за ними, боротьба з ентомошкідниками та хворобами, проведення прочисток і освітлень тощо, тобто таких робіт, які на даний момент не приносять ніякого прибутку. Але щоб отримати в майбутньому – потрібно вкласти кошти зараз… З причин фінансових негараздів держава це фінансування все зменшувала, зменшувала, зменшувала… Тепер на ведення лісогосподарських робіт держава кошти практично не виділяє.

– …Отож зараз – Державне агентство лісових ресурсів України. Навіть в самій назві відсутня згадка про лісове господарство, а чиновники розглядають ліс просто як ресурс, який призначений для використання. Вони кажуть, що цей ресурс відновлювальний… Звичайно, ліс відновлювальний. Але для цього потрібно вкладати кошти, вести господарство раціональне і розумне, оскільки господарсько цінний ліс швидко не відновлюється. Хоча ми говоримо про час 30-40 років (маємо на увазі плантаційні насадження), як про короткий період обороту рубки, все ж у житті людини – це тривалий період часу. Щодо ефективності господарювання?.. По-перше, відділення лісового господарства від деревообробки поки-що не спрацювало належним чином. По-друге, небагато існує висококваліфікованих лісозаготівельних бригад з відповідним технічним оснащенням для роботи в гірських умовах. Досить часто рубку лісу виконують не спеціалісти, ті, котрі далекі знаннями й бажаннями від бережного виконання цієї роботи. Їх завданням є зрубати і вивезти деревину замовникові. Це комерційні структури і в роботі ними керує найменша затратність. По-третє, забули про те, що ліс – це не лише деревина, яку ми можемо оцінити в грошових одиницях. Ліс – це повітря, волога, безпека навколишнього середовища, здоров’я та десятки інших функцій, які в грошових одиницях виразити складно, але саме ці цінності лісу є основними.

– А Національні природні парки не б’ють на сполох?

– НПП є тим осередками, котрі могли би зберегти наші ліси. Це територія, яка охороняється від більшості видів людської діяльності. Маючи різні зони (заповідну, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації, господарську), Парки мають широке коло діяльності. Основна мета НПП – збереження аборигенних насаджень, забезпечення їхньої стійкості, підвищення їхніх захисних властивостей, ведення наукових досліджень лісових екосистем. Ну і, звичайно, організація відпочинку для людей. На даний момент НПП по всій Україні у своїх можливостях збереження і примноження лісових багатств стоять вище від існуючих лісогосподарських підприємств.

– …Судячи з діяльності ДП «Кутське лісове господарство», багато з подібних лісогосподарських установ змушені виживати за рахунок рубок лісу.

– Це абсолютно неправильна постановка питання, але працівники таких господарств, де лісовий фонд вкрай виснажений внаслідок непродуманого господарювання, просто доведені до відчаю і, наразі, мусять таким чином виживати. Так, такі вимушені заходи, скажімо, не мають нічого спільного з покращенням якісного стану чи продуктивністю лісів.

– До чого ж це приведе?

-До подальшого погіршення стану лісів, зниження запасів деревини у них. Зауважмо, що виживати за рахунок рубок низка лісогосподарських підприємств ще зможуть в середньому 6-10 років. Ще на цей час їм стане «їхнього» лісу…

– Який вбачаєте вихід з ситуації? Може… приєднувати їх до Парків?

-Та лиш так! Якщо брати, наприклад, Кутський лісгосп – то безперечно найкращим виходом із цієї ситуації було би входження території підприємства з повним вилученням земель до складу НПП «Гуцульщина». …Зробити зонування приєднаної території і проводити усі заходи на відновлення корінного складу цих лісів, підвищення їхньої стійкості. Зрозуміло, що ця робота вимагатиме й значних коштів.

– Чи годні Парки перейняти хоч частину господарських якостей від тих, що мали колишні лісокомбінати?

– В межах догляду і охорони лісів на своїй території – так, звичайно, навіть більше. НПП мають біологів, екологів, лісівників та інших спеціалістів, які відповідно представляють певну галузь науки і можуть вести конкретну роботу на високому кваліфікаційному рівні. Вони ж і можуть формувати відповідні кваліфіковані пропозиції, наприклад, щодо заходів з підвищення стійкості лісів. Чого гріха таїти: в лісових господарствах санітарно-вибіркові чи суцільні санітарні рубки часто проводяться не там, де треба, а де вигідно це робити…

Окрім того, Парк має лісогосподарську зону, де можна вести повноцінну лісогосподарську діяльність: заготовляти насіння, вирощувати садивний матеріал, створювати плантаційні насадження із швидкорослих цінних порід, проводити садіння лісу з використанням відселектованого садивного матеріалу ялиці, ялини, бука, ільма тощо.

– Ви згадали Косівський НПП «Гуцульщина»… Ви брали участь в останньому засіданні наукової ради парку то принагідно висловіть свої враження, зауваги, побажання.

– НПП «Гуцульщина» – це унікальне явище на теренах Косівщини. Створення тут такого об’єкту є виправданим з любої точки зору, насамперед – з метою збереження унікальних природних комплексів для громади краю. До речі, значна кількість населених пунктів на межі з об’єктами Парку значно ускладнює роботу. Та й далеко не всі люди розуміють, що діяльність Парку це не зло, а благо для людей, для майбутніх поколінь. Якщо порівняти умови діяльності НПП «Гуцульщина» з такими умовами у сусідньому НПП «Верховинський», то там умови для роботи набагато кращі. Віддаленість населених пунктів від лісових масивів не створює такого значного антропогенного (людського) впливу на лісове середовище, як тут на Косівщині. В той же час, організація Парку саме на більш заселених теренах важливіша, бо без науково виважених дій на об’єкти довкілля не вдасться зберегти наявне біорізноманіття, не говорячи вже про його примноження. В той же час об’єкти Парку ніхто не огороджує колючим дротом, до них існує доступ місцевих жителів і туристів. Адже Національний природний парк є лише природоохоронною територією, і на відміну від заповідників, де заборонена майже будь-яка діяльність людини, однією з цілей створення Парків є відпочинок. Тому Парки законно відвідують туристи, і від цього НПП можуть мати певні матеріальні блага при вміло поставленій роботі.

У Парку виділені рекреаційні зони, де люди мають всі можливості для відпочинку. І працівники НПП «Гуцульщина» дуже багато зробили і продовжують працювати у цьому напрямку. Потрібно зауважити, що функціонування Парку – це гарантія того, що ліси є народним багатством і такими залишаться. Тому подальший розвиток НПП «Гуцульщина» є важливим і необхідним. Надалі його треба лише розширювати. Для такого розширення існує багато причин: по-перше необхідність запровадження моніторингу за лісовими насадженнями, насамперед за тими, які втрачають біологічну стійкість; по-друге необхідність збереження існуючого біорізноманіття лісів та поступового його збільшення; по-третє, робота з місцевим населенням в плані екологічної політики, виховання у людей екологічної культури, бережливого ставлення до природи тощо. Все це потребує значних зусиль. З часом сільські громади зрозуміють корисність функціонування Парку і його вигоди для них же самих. Звідси – і потенційна підтримка політики НПП, в тому числі і в питаннях розширення території Парку. Від вчорашнього несприйняття, до сьогоднішньої байдужості і до майбутньої підтримки люди прийдуть самі, зрозумівши, що існування Парку – це шлях до збереження природи – лісів, струмків, річок для них, для дітей, онуків… Це – культурна і природна спадщина конкретної сільської чи міської громади. Ось, для прикладу, відділ екологічної освіти НПП «Гуцульщина», який є досить потужним і активно веде цю роботу.

…Теми диктуються сьогоденням і на що не звертали увагу вчора, сьогодні вже є актуальною проблемою, яку необхідно негайно вирішувати. Взяти хоча б те ж саме всихання смерекових лісів… Ще порівняно недавно слово «екологія» не було на слуху у загалу, а сьогодні воно окреслює не лиш місцеві, а й планетарні проблеми. Звичайно, поряд з природною варт поєднати і культурну спадщину. Треба це продумати. Поступово втрачаються давні народні традиції, а Парк як осередок, згусток збереження цінностей етносу, безперечно може здатися вирішальним і в цій царині.

– Уявіть собі, що ви зараз звертаєтеся до жителів Гуцульщини і всі вас чують… Що би ви виділили в природоохоронному плані?

– Найперше – це культура поведінки людей! Наші працівники лісового господарства, що побували в лісах Словаччини, Німеччини, Швейцарії, Франції, побачили там високу, в своїй бережливості, культуру поведінки в лісі. Нам конче варто скористатися цим прикладом. …В природі немає нічого поганого і лишнього, природа все дуже добре «продумала». Ті ж отруйні для людей гриби, приміром, мають своє достойне, а може й незаміниме, місце в природі. Ми лише не повинні їй заважати виконувати свою функцію. Наприклад важко контролювати процес стихійного вирубування ялинок на новорічні свята. Люди виправдовуються, мовляв, існують традиції, нема за що жити і т. д. З людської сторони – ще можна зрозуміти. Але значна масовість цього правопорушення завдає великої шкоди майбутньому лісові.

Ну і вже зайве говорити про те, що ліс це не місце для влаштування стихійних звалищ побутових відходів…

– …А ще, мабуть, розмір шкоди природі подвоюється вирубуванням ялинових самосійок саме в придатних для їх зростання місцях.

– Так. Чому природні насадження стійкіші від штучних? Та тому, що коли, умовно, природа «засаджує» ліс сама, то на один гектар налічується кілька сотень тисяч деревець. З них до стиглого віку доростає лише 500-700 найкращих. Разом з цим, при штучному відновленні лісів на 1 га висаджують лише 4-6 тисяч сіянців, з яких до віку стиглості залишається тих же 500-700 дерев. Порівняйте ці умови відбору і прикиньте де сформується кращий ліс…

Все ж інтенсивне ведення лісового господарства не обходиться без втручання людини. Річ в тому, що природно засіяний ліс, хоч і стійкіший, і довговічніший, але довше росте, ніж штучно створений. Так, за 40 років, наприклад, плантаційні культури ялини можуть дати 400-500 кубометрів деревини на гектар, а природний ялинник – помітно менше. Тому плантаційні насадження обов’язково треба закладати. Паралельно треба проводити роз’яснювальну роботу серед людей, починаючи з шкільної парти, про взаємозв’язок між всіма компонентами лісової екосистеми. Якщо котрась з ланок буде порушена, функціонуватиме з перебоями, то страждатиме цілий природний комплекс: чи в плані зменшення продуктивності, чи в плані зменшення стійкості, чи в плані погіршення виконання захисних функцій. Все це залежить від людини, її розуміння і поваги до природи, частинкою котрої є й вона сама! Колись наші предки як заходили у великий ліс, то знімали шапку перед величчю природи.

– У школах та й дитячих садках Косівщини менш-більш наголошується на загрозах занечищення природи. Освіті активно сприяють й працівники Парку, центрів дитячої творчості. На жаль, важче з дорослими…

– Так, люди найбільше пам’ятають те, що їм сказано в дитинстві. Тому саме дітям варто пояснювати і повторювати, що ліс – це чисте повітря, вода, краса, благополуччя… Може в майбутньому не всі стануть справжніми друзями лісу, але відчуття цієї дружби з дитинства залишиться і обов’язково якось проявиться. Результати цієї роботи ніколи не пропадуть. Саме Національним природним паркам варто займатися цими питаннями найбільшою мірою. Саме в Парках працюють спеціалісти, які добре розуміють екологічні проблеми з наукової точки зору і тому їхня просвітницька робота аргументованіша і тим май ефективніша.

– Закарпаття стверджує, що жодні штучні захисні споруди не ліпші за ліси. Мовлю про повені, селеві потоки, зсуви, ерозії. Перенесімось умовно з цими проблемами на наші терени…

– У нас, у Прикарпатті та Карпатах, масштабні повені повторились у 2006, 2008 і 2010 роках. Безперечно, ні насадження, ні якісь захисні споруди не здатні витримати великого напору води, наприклад, від залпового танення великих запасів снігу, чи коли впродовж кількох днів випадає кількамісячна норма опадів. Справа в тому, що, наприклад, середньовіковий ліс, приблизно 60-70 років, займає корінням насичену водою певну товщу ґрунту і утримує цю вологу значно ліпше від молодняка. Про безлісові території взагалі інша мова, бо там найменше водоутримування і найлегше виникають зсуви. Приклад Закарпаття продемонстрував, що може статися з безлісими територіями, де стрімкому стіканню води сприяла відсутність природних перешкод. Був би ліс – не було би аж таких катастрофічних наслідків. Тому гірські території – надзвичайно важливі терени, де би мусів рости ліс, якщо ми хочемо зберегти чистоту рік, струмків і взагалі убезпечити це середовище від катаклізмів, особливо від зсувів.

…Був промовистий приклад, що підтвердив велику меліоративну сутність лісу. На початку минулого століття існувала така собі така фірма «Олеарта», яка займалася видобуванням специфічної речовини – ефірної олії з хвої та молодих пагонів сосни гірської, яка утворює великі масиви на схилах Чорногори. Так от, оголення великих площ від сосни внаслідок її вирубування спровокувало виникнення катастрофічної снігової лавини, яка знищила це підприємство. Після цього фірма вже не змогла відновити свою роботу. От вам наглядний приклад як людина своїми непродуманими діями може впливати на стабільність навколишнього середовища через негативний вплив на лісові фітоценози.

– Очевидно, що війна відтягне фінансування лісгосподарської галузі. Потрібно буде виживати. У лісозбереженні, певно, наступить не кращий час…

– …У лісовідновленні та лісорозведенні – також. Так, програма Держкомлісу на 2010-2015 роки про збільшення лісистості держави та доведення його до 20-22 відсотків – уже провалилася. Вона потребує фінансування, котрого практично нема. В перші роки дії програми певні кошти виділяли, частину безлісих площ вдалось заліснити, але пізніше фінансування програми припинилось зовсім. Крім того більша частина земель приватизована, а домовитись з землекористувачами, щоби віддавали їх під заліснення – процес досить непростий. Землі місцевих громад також ніхто не віддасть під заліснення… Ця тема, наразі, в запитаннях без відповідей. …А на відбудову господарства в зруйнованих районах, без сумніву, буде потрібно чимало лісових ресурсів. Це зрозуміло.

– А як з лісами безпосередньо на сході України?

– Дуже мало там лісів. Дуже мало і, в основному, це захисні ліси.

– …Лісосмуги?

– Окрім лісосмуг є там куртинні, і масивні насадження. Наприклад, у Донецькій області є Великоадольський лісовий масив площею більше 3 тисяч гектарів. Усе це – рукотворні ліси. Це мішані ліси із дуба звичайного, ясена звичайного, клена гостролистого, липи дрібнолистої, черешні. У 1998 році, коли я їх відвідав, вони були у досить непоганому стані. Проте ці ліси відіграють насамперед рекреаційну і захисну роль – ґрунтозахисну, водоохоронну, кліматорегулюючу. Як ліси експлуатаційні – вони значення такого не мають. Тому потреба у значних обсягів деревини таки ляже тягарем на багатолісові райони – на Полісся і Карпати. На Поліссі 80 відсотків – соснові насадження. Хоча і там… стиглих та пристигаючих насаджень досить мало.

Українські лісівники, подорожуючи іншими країнами Європи, бачать приклади ефективного і високо культурного ведення лісового господарства. Бачать державницький підхід до вирішення лісівничих проблем, де держава не лише не заважає, але й допомагає… Прикро усвідомлювати, що ми не маємо можливостей поки що так ґаздувати. За наявності певних умов ми також можемо реалізовувати свої потенційні можливості у май ліпшому вирощуванні та збереженні лісів, у захисті навколишнього середовища, примноженні природних багатств загалом.

– Чи можна вплинути на продуктивність окремих видів дерев з іншого боку, скажімо через сприяння симбіозу, наприклад, грибів із хвойними?..

– У природі широко розповсюджене симбіотичне співжиття шапкових грибів з корінням деревних рослин. Є гриби, котрі приурочені до певних деревних порід. Наприклад, підберезник, підосичник, модриновий маслюк та інші. Міцелій грибів на кореневих кінчиках деревних рослин утворює мікоризу або грибокорінь, знаходячись з ними у симбіозі. Завдяки мікоризі корені дерев розгалужуються, через що їх поглинальна поверхня збільшується, що особливо позитивно впливає на дерево в період дефіциту вологи. Разом з цим, гриб отримує від деревної рослини вуглеводи, амінокислоти, ростові речовини тощо. Ці взаємозв’язки є досить складними і тому найменш вивчені. Бачите, лісові біоценози взагалі є дуже складними утвореннями. В них спостерігаються настільки складні невидимі взаємозв’язки між окремими елементами, що вивчити їх вельми непросто. Ми їх просто не бачимо. І якщо не володіти повною інформацією про них, то дуже легко порушити взаємозв’язок між ними – і лише через якийсь час виявляємо, що розвиток екосистеми пішов не в тому напрямку. Часто, наразі не знаючи, що саме ми втрутилися в життя екосистеми, виявляємо це при аналізі наслідків порушень. І, зазвичай, наш антропогенний вплив є негативним. Хоча виявити конкретний чинник, який зумовив порушення в екосистемі, вкрай важко. Бо навіть і дощі падають з різними хімічними речовинами… Яким чином вони щоразу діють на ліс, на який комплекс дужче впливають, скажімо, грибний чи деревний – це загадки для вчених.

– Роза вітрів у нас західна і найбільшу повітряну масу ми отримуємо зі сторони Румунії, Словаччини, Польщі. Мабуть це не гірше…

-Я не знаю як сказати… Західноєвропейські країни швидко розвиваються і промисловість їхня інтенсивно працює. Логічно, що й повітряний басейн там більш забруднений, аніж наш. Тобто кислі дощі, що поливають наші терени, здебільшого мають західноєвропейське походження. Про це багато говорено на різних рівнях. Є і положення Кіотського протоколу…, але проконтролювати кожну країну на предмет обсягів викиду в атмосферу шкідливих речовин досить складно.

…Ось на науковій раді НПП «Гуцульщина» говорили, що річки на території парку здатні до самоочищення. …Поки-що здатні. Але невідомо доки вони матимуть цю здатність. Від збільшення антропогенного впливу вони лишень поступово втрачатимуть цю здатність самоочищуватися. Так само лісові екосистеми здатні певною мірою нівелювати вплив негативних чинників: як тих же кислотних дощів – так і інших елементів, але лишень до певної міри.

– За останні десятиліття значно зменшилася наповненість наших водних артерій. Чомусь це відбулося…

– Якщо проаналізувати кількість опадів у Карпатах за останні 20-25 років, то спостерігаємо їх стійку щорічну тенденцію до зниження. До цього додається також уже стабільне щорічне збільшення середньої температури повітря. Дивіться, є вже чимало сіл, де висихає вода в криницях. Є й інша картина: може в одному місці випасти значна кількість опадів, але за короткий проміжок часу. Наприклад, трьохмісячна норма випала за три дні… Ця вода ще й не встигла поповнити запаси підземних вод, а вже наробила великої шкоди. До речі, падіння рівня підземних вод відбулося не лише у нас, а практично у всьому світі. Боже начало є в основі усіх змін і певний взаємозв’язок занепаду людської духовності логічно пов’язується і з природними катаклізмами. Бог дав людині розум, котрим вона сама має можливість розпоряджатися або на благо, або на шкоду. Але – більше на шкоду, бо шкода приносить більші матеріальні ресурси. Нетерплячка розбагатіти вже і зараз штовхає на непродумане споживацтво, особливо в природу, де все «лежить під ногами» – лишень хапай. За це й розплата настає.

…В мене таке враження, що все-таки людство себе доконає. В кінці кінців воно просто виживе себе. Перспективи об’єднання країн заради збереження життя на планеті вкрай примарні. От Китай: країна найдинамічнішого промислового розвитку і… найбільше двоокису вуглецю в атмосферу викидає Китай. За ним – США. І обидві ці країни не приєдналися до Кіотського протоколу щодо незабруднення атмосфери. І зрозуміло чому, бо таке підписання протоколу вимагало би величезних витрат на екологічні програми. А хто хоче це робити? Звичайно, окремі підприємства мають якісь очисні споруди, якісь уловлювачі викидів, але загалом їх ефективності замало. Отака похмура картина.

НАЙУРАЗЛИВІШІ ВІД КЛІМАТУ

– Юрію Михайловичу, людей турбує вмирання смереки. Такі сухі «острови» вже непоодиноко «плавають» буйною зеленню Карпатських схилів. Як цьому зарадити?

– Всихання ялинників почалося не відразу. Цьому передував певний етап. Є багато різних причин біотичного, абіотичного, антропогенного характеру, тобто спричинені впливом людини. Але найбільшим чинником всихання ялинових лісів є, все-таки, зміни в кліматі практично впродовж останніх 25 років. Ялина європейська – це поверхнево укорінена порода, коріння її переважно знаходиться в 50-сантиметровому шарі ґрунту. І саме цей верхній шар ґрунту найбільше піддається висушуванню в тривалий бездощовий період. Як свідчать дослідження багатьох вчених, зокрема професорів-корифеїв Миколи Горшеніна та Сергія Шевченка (до речі – моїх вчителів), ялина без втрати стійкості витримує 3-4 засухи. А буває й так, що впродовж одного вегетаційного періоду виникають дві засухи, наприклад, весна суха, початок літа вологий, потім знову сухо… То зрозуміло, що 2-3 таких роки, впродовж яких виникне чотири засухи – і фізіологічно активне коріння відмирає. Таким чином ялина позбавлена можливості всмоктувати вологу та поживні речовини, ослаблюється і починає поступово відмирати. Хвоя набирає світло-зеленого кольору, потім жовтіє, коричневіє, потім всихає і відпадає кора. За цим не бариться і вторинний фактор – заселення стовбурів шкідниками та грибами, коріння – нематодами, котрі довершують процес руйнування ялинників. Дослідження вказують на те, що потепління, котре спостерігається останнім часом, сильно вплинуло на зміщення лісорослинних зон. Так, у Зовнішніх Карпатах, до котрих відноситься і Косівщина, переважали ялицево-буково-смерекові ліси. У час нашого дитинства, в 60-70-х роках минулого століття, ялина тут росла абсолютно нормально і якихось загроз до послаблення її біологічної стійкості не спостерігалось взагалі, навіть у старих насадженнях. Коли почалися кліматично аномальні явища, тобто коли дощ не випадав упродовж 4-5 тижнів (а Карпатські щебенисті ґрунти висихають досить швидко), ослаблення частини ялинових дерев поступово досягла рівня невідновлення. Всихання практично почалося скрізь – у ялинниках Львівщини, Івано-Франківщини, Чернівеччини. Особливо від цієї проблеми страждають Львівські Карпати. Десятки тисяч кубометрів ялинової деревини вирубується кожного року. Та іншого виходу просто й не існує. Якщо цього не робити, деревина, яку ще можна використати, пошкоджується шкідниками, фітохворобами і швидко стає непридатною ні до чого. А так її ще використовують.

-…Тепер на Косівщині, в основному, зона буково-ялицевих лісів. Смерека зникає, вона «пішла» далі, вище в гори. Чи варто її культивувати тут, де вона росла раніше?

– Можна і варто, …але лише окремі екотипи, які можуть пристосуватися до змінених кліматичних умов. Якщо брати наш аборигенний екотип гостролускатої карпатської смереки, то для неї характерна не поверхнева, а косо-вертикальна будова кореневої системи. Її корені проникають на глибину до двох метрів. Це вже більш-менш достатньо для ялини, бо вона досягає вологу з глибших горизонтів. Таким чином пересихання верхнього півметрового шару ґрунту для ялини вже не є вже таким страшним.

– Чому ж була віддана перевага іншим екотипам?

– Все було дуже просто: на початку минулого століття в Європі був надзвичайно великий попит на ялинову деревину. У великій кількості вивозилася деревина і від нас: «вирубувалися» Надвірнянщина, Делятинщина… Також – Сколівщина на Львівщині… Ялинова деревина дуже добре продавалася. Бук так продати неможливо – значно менший попит. Зокрема, на Сколівщині барони Ґределі, що мали чимало своїх лісових земель, на місці буково-ялицевих створювали саме ялинові ліси з тієї простої причини, що ялина швидко росте і вже через 50-60 років можна мати велику масу деревини і яку можна значно дорожче продати, ніж букову або ялицеву. Такий підхід привів до того, що ялина масово була посаджена не в своїх умовах. Це – раз. По-друге, додалися зміни кліматичних умов. Ці фактори об’єдналися і, таким чином, маємо те, що маємо зараз – масове всихання. Але звідки брали насіння для розведення ялинових насаджень? А завозили переважно з Австрії. Тому, що там воно було дешевим і у великій кількості. Отож його, насіння інорайонного походження, привозили до нас, вирощували сіянці і цими сіянцями створювали лісові насадження. На наших теренах заготівлею насіння майже не займалися.

Пізніше академік Михайло Голубець виявив, що в карпатських лісах є три форми ялини: наша аборигенна гостролуската, привізна гостролуската і привізна туполуската. І якщо привізна туполуската ще могла би тут бути, то привізна гостролуската, оця іноземна, виявилась значно слабшою, найменш продуктивною і найбільш непридатною до наших умов.

Але ялини – анемофіли, тобто вітрозапильні рослини, і сам процес запилення у природних умовах проконтролювати неможливо. Отож відбулось переопилення, утворилися якісь нові гібриди… Тепер постає насущне питання: де знайти насіння з тих корінних аборигенних ялинників, котрі у нас були в Карпатах? Можна піти таким шляхом: у Карпатському регіоні, наприклад, залишились ялинові природні ліси, котрим по 140-160 років. Вони ще знаходяться у відносно доброму санітарному стані, хоча репродуктивна здатність їх, зрозуміло, не така вже й висока. Однак саме з таких лісів варто брати насіння. Ще академік Михайло Голубець колись піднімав це питання, проте воно потребує спеціальної державної програми. А це все кошти, яких зараз немає, і коли будуть – невідомо… Якщо виділити якусь невелику відчіпну суму, то впоратися все одно не вдасться. Проте ні за яких обставин не можна втратити цю цінну породу – місцеву гостролускату ялину. Наші ліси збідніють назавжди.

– Невже все так складно? Невже і в затінених місцях смерекова монокультура приречена на всихання?

– Щодо орографічних (рельєфних) умов всихання ялини європейської: звичайно, на південних схилах процес всихання посилюється. Там інтенсивніше випаровування, вища денна температура. Там ліпше ялину не вирощувати взагалі. Там вона почне всихати вже після 20-30 років і буде скомпроментований сам процес штучного відновлення ялинових лісів. Тут взамін ялини можна культивувати модрину європейську, надзвичайно цінну породу, котру в літературі за високу твердість деревини називають ще хвойним дубом. Вона може давати до 80 сантиметрів (а то й більше) висотного річного приросту. Є й гарний приклад: Верховинський лісгосп почав широко впроваджувати модрину в лісові культури поряд із ялиною та ялицею. Наприклад, на зрубах її вводять невеликими кутинами, групами і вона добре росте в першому ярусі, тобто домінує в боротьбі за світло.
І ще одна особливість карпатського краю – щебенисті ґрунти. Значна кількість каміння зумовлює високу водопроникність. Дощ падає, але тут вода затримується слабо. Навіть при порівняно інтенсивних опадах грунти залишаються вологими порівняно недовго. …Якраз тут дуже і дуже важливий момент симбіозу коріння хвойних дерев із грибами, про що ми уже говорили. Саме завдяки грибниці, хвойні, в даному випадку та ж ялина, має можливість краще засвоювати вологу, особливо з менш зволоженого ґрунту.

На північних схилах, на ґрунтах слабо щебенистих, існує реальна можливість культивувати ялину, але все ж краще у насадженнях плантаційного типу. Мусимо говорити і про якихось 50-60 років часу… Якщо це, наприклад, умови буково-ялицевих смеречин чи сусмеречин, то за цей час на північних схилах можна виростити на гектарі й понад 500 кубометрів цінної ялинової деревини. Якщо говорити про створення повноцінних довговічних насаджень, то тут ні в якому разі не можна вести мову про чисті насадження. Останні дослідження показують, що стійкими можуть бути лише мішані ліси, де участь ялини в межах 30-40 відсотків, бука і ялиці – по 30 відсотків (ще десь трохи явора, в’яза…). Такий мішаний ліс не на південних схилах може бути довговічним з добрим урожаєм цінної деревини.

…Є такий професор Анатолій Швиденко, українець, що давно працює в Австрії і займається саме вивченням зміни складу лісів під впливом кліматичних змін. От він, на основі аналізу кліматичних показників за останніх 30 років стверджує, що надалі в східні та південні терени України просуватиметься опустинювання, а на теренах Карпат зменшуватиметься кількість опадів та збільшуватиметься середня температура повітря. Це тягтиме за собою відчутні зміни в складі лісів. Є ще прогноз деяких вчених Пулковської обсерваторії (РФ), котрий стверджує, що з 1016 року може початися зворотній тренд. Як буде – покаже час. Я лиш наголошу: якщо трав’яні рослини пристосуються швидко, то лісові екосистеми переживатимуть кліматичні зміни болісно і довго.

…Рубки переформування треба робити в напрямку перетворення моноялинників у мішані насадження. Так роблять німці, чехи, словаки. У них також постало питання всихання лісів, але вони виправляють ситуацію не зволікаючи. Вони роблять рубки переформування і одновікові чисті ялинники поступово перетворюють у мішані складні багатоярусні насадження. Плоди цієї праці, зазвичай, люди побачать через 40-50 років. Але лиш таким шляхом можна підвищити стійкість наших ялинових лісів.

– І ще кілька слів про приватизацію лісів. Мовляв, державні підприємства на даний час діють неефективно, тому у лісі потрібен приватний господар, який наведе порядок, і буде турбуватися про ліси, та ще й за власний рахунок…

– Питання приватизації лісів є дуже складним, але в Україні воно абсолютно не на часі. Дійсно, у країнах Європи значна частина лісів знаходиться у приватній власності, але там діють відповідні жорсткі закони, яких всі зобов’язані дотримуватися, незважаючи на ранги. Страшно уявити, що відбуватиметься в Україні у разі такої приватизації. Хотів би зазначити з цього приводу, що ще у 2012 році, коли почали особливо активно обговорювати це питання у засобах масової інформації, відбулись загальні збори громадської організації – Лісівничої академії наук України, на яких була прийнята відповідна Ухвала «Про національну лісову політику та право власності на ліси в Україні». В ній особливо наголошено про недоцільність і недопустимість приватизації існуючих лісів державної та комунальної власності. Поряд з цим, оскільки ми прямуємо у Європу, то процеси приватизації лісів рано чи пізно нас все-таки зачеплять. Тому в Ухвалі сказано, що інструмент приватної власності на ліси в Україні має розвиватися шляхом створення лісових насаджень на приватних нелісових землях і здійснюватись шляхом лісорозведення. Наприклад, має людина пай землі, і замість того, щоб використати його під пасовище, може створити собі там лісове насадження, і це вже буде приватний ліс. Правда, для таких дій потрібна відповідна законодавча база. Наскільки мені відомо, на Косівщині вже є подібні випадки, коли на початку минулого століття окремі ґазди створювали ліси на своїх землях, а тепер їхні потомки вважають ці ліси своїми, а не державними. І навіть відповідні документи у них є. Однак хочу зауважити, що на даний час лише державні лісогосподарські підприємства здатні забезпечити належний рівень ведення лісового господарства. Незважаючи навіть на те, що часто-густо у державних засобах масової інформації лісівників зображують як основних винищувачів лісу. Лісівник у всьому світі – одна із найповажніших і найбільш оплачуваних професій. Наші лісівники нітрохи не гірші, ба навіть і кращі. Просто їм не треба заважати працювати. І докласти зусиль до підняття престижу професії Лісівника.

-Дякую, Юрію Михайловичу, за всі роз’яснення і дай Боже мудрості та можливостей тим, від кого залежать обумовлені дійові рішення.

До відома:

Кількість опадів у світі різко зменшується. На всесвітній конференції з питань зміни клімату в столиці Перу – Лімі в грудні 2014 року заявили, що 2014 рік видався найбільш спекотним за всі роки метеоспостережень. Дуже потерпає через зменшення кількості опадів і Україна. Промовистий факт: в колодязях зникає вода. На жаль, прогнози науковців невтішні. Згідно з їх розрахунками, уже через два десятки років ця проблема може загостритись настільки, що населенню не вистачатиме питної води… Значно впадуть врожаї. Виключенням хіба будуть Карпати.

Хоча площа Українських Карпат складає лише 6% площі держави, тут формується третина її річкового стоку. Тут найбільша в Україні густота річкової мережі. Переважна більшість водних артерій Карпат – складова басейну Дністра та Дунаю. Основні Карпатські річки – Тиса, Прут, Серет і Дністер – збирають свої води з території понад 30 тисяч кілометрів. Їх потоки формуються за рахунок міріадів струмочків, сотень тисяч гірських потічків, тисяч малих річок-приток.

Василь Шкурган,
член наукової ради НПП «Гуцульщина»