У часи мого далекого дитинства цього не робили, совість не допускала такої сваволі… Маю на увазі спалювання на пні сухостійних трав, стерні та інших рослинних залишків. За радянщини з’явилася ця диво-мода швидкого «прибирання», прижилася і стала згубною і вкрай шкідливою звичкою.

Щовесни мають клопіт екологи та пожежники — повсюдно сухостійними полями та узліссями наступають шеренги полум’я… І підпалює кожний, кому заманеться. Непоодинокі приклади, коли, наслідуючи дорослих, кидають у траву запалений сірник всюди-сущі хлопчаки з азартно-споглядальної цікавості, а відтак залишають той вогонь напризволяще.

Отож, давайте глянемо на це лихо самокритичним оком. Спочатку про шкідливість, бо цей бік справи найважливіший.

По-перше, вогонь знищує не лише суху рослинність, а й насіння, паростки дерев і корені майбутньої рослинності, так що земля на кілька років зменшує підріст свіжої зелені. Це аж ніяк не сприяє підвищенню родючості ґрунтів, адже висока температура вбиває усю мікрофлору у верхньому шарі ґрунту. Підпали руйнують гумус, гинуть ґрунто-утворюючі організми та бактерії. Вогняна стихія поглинає не тільки мікроорганізми, що допомагають рослинам засвоювати корисні речовини, але гинуть рослини, комахи, гнізда птахів, часто навіть молодняк звірів і птахів. Так зменшується біо-розмаїття, порушується природна рівновага. Знищується унікальна заповідна рослинність. В той же час природне загнивання цих залишків лише удобрює трав’яний підріст.

По-друге, протягом літа трави вбирають отруйні речовини, зокрема, сполуки свинцю, ртуті та інших важких металів. При їх згоранні у повітря вивільняються шкідливі хімічні сполуки: ті ж важкі метали, сумнозвісні діоксини,  бензопірени, окиси азоту, найрізноманітніші канцерогенні сполуки. Горіння сміття істотно підсилює забруднення атмосфери. Наслідком вдихання такого диму є зниження імунітету, алергія, захворювання дихальних шляхів, посилення негативного перебігу хронічних і спричинення розвитку онкологічних захворювань. Часто-густо мають немалий клопіт і самі палії та їхні сусіди — підбурений вітер-цем вогонь виривається з-під людського контролю і жадібно пожирає підліски, стоги сіна, господарські споруди, навіть хати.

Щороку якесь село на Прикарпатті «прославляється» саме такою пожежею. Судіть самі: на відкритій території у безвітряну погоду вогонь може розповсюджуватися зі швидкістю до 4-х кілометрів за годину, а у вітряну — до 30-ти кілометрів. При цьому висота полум’я сягає і 2–3 метрів. Сильний поривчастий, зі змінами напрямку вітер несе найбільшу небезпеку, врешті стає загрозою і життю людей. «Невже не можна зарадити цьому безладу законодавчо?» — запитаєте ви.

— Можна і треба! — відповідають державні екологічні інспектори. Згідно зі статтею 77-1 Кодексу України про адміністративні порушення на впійманих паліїв накладають штраф у сумі від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів, а в природно-заповідному фонді штрафи сягають 20–40 неоподатковуваних мінімумів гривень. Посадовим особам ці порушення обійдуться ще дорожче.

Василь ШКУРГАН,
член науково-технічної ради НПП «Гуцульщина».