В мальовничому куточку карпатських гір, у магічній місцині гуцульського краю, де веселки п’ють воду у водоспадів, де небо стелить хмари на хребти — тут живуть традиції гуцулів, живе мистецтво і культура, живе вільнолюбивий дух гуцула…

Це – самобутнє, відоме село Шешори, маленька неповторна краплинка повноводної річки, що звемо Україною. Багатогранний рекреаційний ресурс Шешорів: історичний, культурний, мистецький, природний — все в гармонії, у невимушеному поєднанню людини, природи і побуту…Людина вдячна Богу і долі за неземну красу, за рай земний, маленький затишний Едем. Невимовна краса природи, самобутність і колорит гуцулів надихав композиторів, поетів на творчість, а митців майстрів — на мистецтво та реалізацію Богом даного таланту.

Але, гуцула вабили гори, йому потрібно було черпати духу гір, енергії, сил. Гуцул шукав таку місцину, йдучи у гори, у плаї, на високі полонини, щоб погомоніти з побратимами про життя, щоб звеселити око, відігріти душу піснею, дотепним жартом, красою краю. Ще гуцула, як доброго газду, бентежило почуття відповідальності за родину, за худобу, за добробут і затишок. Так і зародилась традиція полонинського літування, що живе і процвітає дотепер.

На сьогоднішній день околицями Шешор, територією Національного природного парку «Гуцульщина», прокладено чи не найулюбленіший літній туристичний маршрут «На полонину Росохата». Дорога на полонину – легка і приємна. Ця еколого-пізнавальна стежка промаркована, маршрут облаштовано відпочинковими місцями, малими архітектурними формами, де можна відпочити, заховатись в дорозі від негоди, відновити сили джерельною водою біля печери Довбуша. Дорога на полонину минає швидкоплинно у розповідях, у ознайомленні з навколишнім світом, у запитаннях «Чому?», «Коли?», «Як?».

Гордість бере, що цікавить відвідувачів наш край — є багато охочих пізнати цю красу. А зустріч з ватагом, Василем Кравчуком, особливим полонинським життям, залишає у серці добрий слід, а на душі — тепло і спокій. Нелегка праця пастухів, ватага, а відповідальна яка! На ватага лягає відповідальність за худобу, за якість молочної продукції, а ще, як не дивно, у них вистачає часу і бажання на майстер-клас по приготуванню баношу і виготовленню будза, вурди, бринзи в гуцульській колибі. Коли господарі полонини зустрічають гостей, помічаю, що зникає у них втома полонинських буднів, бо звучить гуцульська говірка, звучать рідні переспіви, чути клекіт і передзвін дзвінків на маржині, горить ватра, тут — близько до неба і до Бога.

Заради таких миттєвостей варто долати шлях, йти до гір, на полонину. Втомлені позитивом, щасливі від емоцій повертаємось додому. До нових зустрічей, до нових вражень!

Ольга ГАРАСИМ’ЮК,
провідний фахівець відділу рекреації та благоустрою НПП «Гуцульщина»