Українські Карпати — частина гірської системи Східних Карпат  на Заході України. Їхня довжина від верхів’їв Сяну до витоків Сучави становить 280 км, ширина понад 110 км. Загальна площа гірської системи – понад 24 тис. км². Рослинний світ Українських Карпат характеризується значною різноманітністю, що зумовлюється ґрунтово-кліматичними умовами і географічним місцем їх розташування.

Головними лісотвірними породами в карпатських лісах є смерека європейська (41%) і бук лісовий (35%), зокрема на Косівщині бук лісовий є домінуючим 46,6%, за ним шириться смерека 31,0% та ялиця біла 7,5%.

Одним із найбільших природних стихійних лих, що відбувається в сьогоденні на території Карпат є масове всихання смерекових деревостанів. Причиною цього явища є зниження природного імунітету та ослаблення дерев внаслідок глобального потепління клімату (найбільш відчутний негативний ефект якого в Українських Карпатах науковцями НПП «Гуцульщина» фіксувався в 2014-2016 роках коли середньорічна температура піднялася до +10°С), техногенного забруднення атмосфери і ґрунту, невідповідної лісогосподарської діяльності в минулому. За різними даними вітчизняних вчених площа смерекових лісів Українських Карпат за період 1990-2016 р скоротилася на 25-40%.

На місці всохлих смерекових лісів в більшості випадків природним шляхом, а частково і штучним методом відновлюються чисті та змішані ялицеві ліси. Ялиця біла – займає особливе місце серед головних лісоутворюючих порід. Вона охоплює четверту за величиною площу поширення (5,7%) в Українських Карпатах та третю на Косівщині 7,5%. За вимогами до кліматичних факторів ялиця біла близька до бука лісового. Ялиця біла не переносить ранньоосінніх і пізньовесняних заморозків та істотних перепадів добових температур, особливо низьких зимових. Вимагає більше вологи, ніж бук, особливо ґрунтової, якою може компенсувати нестачу повітряної вологи. Поширення ялиці залежить більшою частиною від кількості опадів під час вегетаційного періоду, а не від їх кількості за рік. Високі витрати вологи для нормального росту та розвитку дерева ялиці білої задовільнять своєю потужною глибокою кореневою системою, а тому кількість опадів не є лімітуючим фактором поширення ялиці на північно-східному макросхилі Карпат.

По продукуванню фітомаси ялицеві ліси не поступаються смерековими. Вони так само, як і смерекові ліси впродовж століть інтенсивно експлуатувалися. Однак у зв’язку із труднощами заготівлі та зберігання насіння (шишки після дозрівання розсипаються, насіння дуже смолисті і швидко втрачають схожість), низькою їх природною схожістю і повільним ростом сіянців, штучне відновлення ялицевих лісів практикувалося рідко. На ялицевих лісосіках, як правило, культивували смереку. Внаслідок цього площа ялицевих лісів за останні 150-200 років скоротилася приблизно на 30%. На цей час природних, корінних ялицевих лісів у Карпатах залишилося близько 120 тис. га з них на Косівщині – 3,2 тис. Суттєве штучне відновлення ялиці на значних площах почалося лише в 50-х роках XX ст.

Характерною особливістю формацій ялиці, що відрізняє її від формацій смереки і бука, є те, що в Українських Карпатах немає її чистих природних деревостанів. Завдяки цим особливостям природні ялицеві ліси є стійкими до більшості несприятливих біолого-кліматичних чинників в порівнянні із чистими смеречинами та бучинами  Чисті ялицеві ліси, що трапляються в Бескидах та на Прикарпатті є антропогенними. Вони виникли внаслідок цілеспрямованого знищення під час рубок догляду супутніх видів задля збільшення кубомаси ялиці білої.

Саме комплексні позитивні якості всіх формацій ялиці білої вважалися до сьогоднішнього часу альтернативою смерековим похідним деревостанам. Проте за останній рік спостережень науковцями та лісівниками НПП «Гуцульщина» виявлено масове всихання ялицевих деревостанів на Прикарпатті. Проаналізувавши вітчизняні та закордонні наукові публікації присвячені всиханню хвойних лісів в Україні ялицеві деревостани ніде не згадувалися, а отже це вперше зафіксоване таке явище. Характер всихання має куртинні ознаки та притаманний для всіх лісівничо-таксаційних характеристик деревостанів.

Так, науковцями НПП відмічено, що в куртині всохлих дерев зустрічаються дерева різного віку із різних ярусів, що виключає ймовірну причину всихання зараження дерев кореневою губкою (молоді дерева не заражаються), чи паразитуючою омелою (крони дерев в другому ярусі сильно притінені що не сприятливо для росту омели). Також виключається ймовірність зараження дерев смереково-ялицевим хермесом оскільки цей вид попелиці заселяється переважно на молодих та середньовікових деревах, а старовікові із грубою корою оминає. Явна причина масового куртинного всихання ялиці білої на цей час залишається великою загадкою для карпатського лісівника тай науковця також.

Працівниками наукового відділу та лісівниками НПП «Гуцульщина» розроблено ряд заходів по ліквідації та встановлення причини цього явища. Насамперед у виділах де виявлено всихання лісівниками здійснено відводи вибірково-санітарних рубок на зимовий період задля попередження розповсюдження ентомошкідників та спор деревноруйнівних грибів, серед відведених дерев у рубку відібрано модельні екземпляри для наукових досліджень щодо встановлення причини всихання ялиці білої.

В ході досліджень буде проаналізовано хід росту моделей, структуру деревини та можливість її зараження різними патогенами (грибами, бактеріями та нематодами), стан крони дерев та ін.. За результатами досліджень планується встановити справжню причину, або їх комплекс, такого загадкового явища, як всихання ялиці білої в Карпатах.

Науковий співробітник Погрібний О.О. к. с.-г. наук,
НПП «Гуцульщина»