Стартує пора зимових свят, веселого настрою і здійснення найпотаємніших побажань! Незмінним атрибутом та прикрасою наших осель упродовж усіх новорічних та Різдвяних святкувань є ялинка. Для когось – це вже незмінна традиція, порушувати яку у найближчому майбутньому не планується. Для когось – живий символ, який, тим не менше, можна замінити штучною ялинкою, подбавши про природу і, підтримавши таким чином, сучасні еко-тенденції.

Ми вирішили нагадати Вам, яким чином виховувалася любов до природи у наших прабабусь і прадідусів, коли слово «екологія» гуцулам було зовсім невідоме. Причому природоохоронний потяг формувався не тільки на рівні гуцульської сім’ї (справжній гуцул ніколи не рубав більше, ніж треба було йому для сьогоденних потреб), але й на рівні шкільної освіти. Вашій увазі – твори із шкільного підручника 30-хх років минулого століття, під видавництвом Миколи Матвійчука. Можливо, хтось навіть пригадає…

Різдвяна казочка
(Оповідання, на підставі Андерзена, надруковане в Другій книжечці для другого року науки Миколи Матвійчука, 30-іі роки 20 століття). Пунктуація та орфографія збережені.

В однім борі на узліссю росла собі гарненька ялинка. Стояла вона на зеленім моріжку. Воздуху було тут досить, пташки співали, золоте сонічко огрівало її зусюди. Весело було ялинці. Навколо неї росло чимало її сестер ялин та сосон.

Літом забігали сюди діти збирати ягоди, а зимою, коли білий сніг услав землю й дерева своїм пухом, – то було зайчик надбіжить, побавиться з ялинкою, перескочить через її галузки, та сміється з неї, що вона така маленька.

Так росла ялинка в лісі весело, безжурно кілька літ. Аж раз її постигло нещастя. Було то перед самими Різдвяними святами. До ліса прийшли якісь люде і почали рубати молоді деревця. Нашу ялинку насамперед зрубали. Застогнала вона і впала на землю непритомна зі страшного болю. А коли прийшла до себе, – побачила, що знайшлася на дворі у якогось пана. Слуги внесли її до великої гарної світлиці, де стояли софи шовкові, столи великі і шафи з книжками, а на стінах висіли розкішні образи.

Тут ялинку гарно прибрали золотими та срібними оріхами, фігами, яблоками та цукерками, а до галузок попричіплювали гарні папірці та свічечки. А коли настав Святий Вечір, на ялинці запалено свічечки. Ялинка вся сіяла з радости й утіхи. Такою гарною не була вона ще ніколи до тепер. Аж ось до світлиці вбігли діти і радість ялинки тревала недовго. Ще свічечки не догоріли до останка, а вже діти їх погасили. Далі почали з ялинки здіймати прикраси.

Все, все поздіймали: цукерки, яблока, оріхи, фіги й забавочки. Ще два дні стояла ялинка в кімнаті. А коли минули свята, слуги виволікли ялинку і викинули її на двір. Лежить бідна ялинка, розкинувши свої обдерті віти.

Ніхто до неї тепер не навідується. Всі про неї забули. Тільки вітер часами прилине і веде з нею якусь таємну розмову, зрозумілу тільки одним воробчикам.

Ось так, такими простими, ненав’язливими, але актуальними і нині методами дітям прищеплювали любов до природи і свого краю. Сподіваємося, що твір, якому майже сто років запав і в Ваше серце.

Але, якщо Ви не уявляєте майбутнє святкування без живого зеленого деревця, то робіть це цивілізовано – замовляйте спеціально вирощені для цього лісові красуні!

Підготувала: к.б.н., старший науковий співробітник Пасайлюк Марія Василівна