Назва Космач у санскриті означає сонячна долина, домівка сонця. Таке ж тлумачення має назва Косів – сонячне осоння, сонячний. Назву Косів мають деякі урочища, присілки у багатьох селах району та поза його межами. Можливо такі назви свідчать про те, що в давнину клімат на нашій території був тепліший, жаркіший. І це є правда, така мотивація донедавна сприймалася. Проте, беручи до уваги останні відкриття Івано-Франківських істориків, основним топотвірним чинником у космацькій окрузі виступає календарне святилище із центром на Лисині Космацькій, описане професором Миколою Кугутяком у книзі «Кам’яні старожитності Космача» (2007 р.). У центрі святилища добре збереглися тунель і жертовна яма, за якими фіксують положення сходу сонця у день літнього і зимового сонцестояння відповідно. Причому розташування цих об’єктів цілком тотожне із планом знаменитого і широко розрекламованого Стоунгенджу у Великобританії. Можливо, припущення деяких наших дослідників (В. Кобилюх і ін.), що Стоунгендж заснували галичани не є таким вже й фантастичним і перебільшеним. Але це є окрема тема. Тільки у Стоунгенджу основні лінії (азимути) викладені із каменів, а у Космачі для цього використані природні утворення – вершини гір.

Коли продовжити лінії азимутів, які фіксують схід сонця під час літнього і зимового сонцестояння, на топографічних мапах регіону то по лінії літнього сонцестояння знаходяться с. Акришора, г. Погарина, г. Кичера Лючанська, с. Воскресінці (воскресінська гора – «місце сили», багате на археологічні знахідки), на лінії зимового сонцестояння – г. Каменець (с. Снідавка), г. Терношора та Терношорське святилище.

Увагу привертає особливість розташування відносно Лисини Космацької топонімів із коренем шор, шір – Акришори, Терношори, Шешори, Рушір і ін. Ці топоніми зосереджені в межах дуги горизонту де завжди сходить сонце, дивлячись із Лисини. Слово шори в сучасній українській мові означає захисні дощечки, пластини, які прикріплюють полохливим коням по боках очей, щоб обмежити тваринам кут зору, побічний огляд. Тут шор означало і означає крайні точки, напрямки де фіксувався схід сонця в певні періоди.

Назва Акришори складається із двох частин акри і шори. Корінь акр у словах акрос, акріс стосовно нашої теми розшифровується як гострий, піднімати вгору (акробат), крайній, високий, верхній, які збереглися у грецькій мові. Значення крайній верхній співпадає із тим, що по лінії г. Говерла – г. Лисина Космацька – г. Рунок – с. Акришора – Воскресінецька гора схід сонця фіксується у день літнього сонцестояння (21, 22 червня). Тобто це є крайня північна межа (шора) сходу сонця, коли воно піднімається найвище над горизонтом, описує найдовшу дугу, заходячи за г. Синяк, а день є найдовшим. Цей день і ніч перед ним ( Купальська ніч) дуже велично святкувалися, з ними було пов’язано багато звичаїв, повір’їв, легенд тощо.

Перша частина топоніму Терношори тер означає терра, земля, терен, територія. Зв’язок із святилищем в тому що на лінії гг. Довбушанка-Синяк-Лисина Космацька-Терношори сонце сходить у день зимового сонцестояння (21, 22 грудня) і заходить по лінії Акришора-Лисина-Говерла. Тобто день найкоротший, сонце перебуває найнижче над землею, приземлене, притеренине і проходить найкоротший шлях у році. Отже місцева назва Терношори означає межу (шору, обмеження) до якої наближається схід сонця у день зимового сонцестояння і знову повертає на весну. Тут значення Терношори є протилежне (антонім) Акрешорі. Описане М. Кугутяком Терношорське святилище як святилище родючості, плодючості тут могло бути приурочене до «народження нового сонця» (що не протирічить тлумаченню вченого історика), бо сонце «повертало» з цієї точки на літо. До речі у Римі (до н.е.) 25 грудня відмічали свято народження сонця.

Слово шеша у санскриті означає повторення (порівняймо із ше, ще). По лінії г. Драгобрат (Свидовецький масив) – Лисина Космацька – Шешори (печера Довбуша і сліди палеолітичної стоянки, г. Великий Погар) – г. Клифа над Пістинем схід сонця фіксується двічі — у дні весняного (21, 22 березня) і осіннього (21, 22 вересня) рівнодення. Це лінія співпадає із азимутом схід – захід. Шешори розшифровується як напрямок, межа, шора подвійної фіксації сходу сонця.
Як бачимо топоніми із коренем шор розташовані в межах дуги горизонту де сходить сонце, дивлячись із Лисини. Це світла, східна, сонячна сторона горизонту, на захід від Лисини, тильна сторона темна, чорна і має назву Чорногора.

Ще два топоніми село і гора Рушір очевидно спершу мали корінь шор, який згодом трансформувався у шір. Часто обидва вони вживаються і нині. І село, і гора Рушір знаходяться приблизно посередині між Акрешорами і Шешорами. У цьому проміжку Сонце сходить у теплий період року, коли відбувається інтенсивний ріст рослин, коли все навкруги зеленіє. Перша частина слова ру походить від санскритського руна, що означає краса. Донині є вживаними слова зелене руно, заврунилася Земля, назви рослин із коренем ру — рута, рум’янок, ружа, рунок, рунечко, рунянка, русава, русянка тощо. Тут же є назви гори і місцевості Рунок. Отже, Рушір, Рушори означає простір, шору коли «Сонечко сіє зеленину», коли все зеленіє, наповнюється красою. Це літня, зелена шора. До нинішнього часу збереглися землеробські і скотарські свята, які тепер відмічаються як Юрія і Іллі; в цей період схід сонця фіксується приблизно посередині цього простору.

Таке саме походження має село Люча, яке розташоване у цій же частині та річка Лючка. У слов’янських і романських мовах слова луч, лучистий, лучезарний є синонімами слів сонячний, променистий. Люча і Рушір семантично (за змістом, значенням) і територіально близькі, Люча відображає теплоту, ясність, променистість, Рушір споріднене із зеленню, красою теплого періоду року. Можливо назва села Ключів за хребтом Дубовий має таке ж походження – від Люча – Лючів – Ключів.

На нашу думку і такі назви як Ясенів, Синиці (Ясениці, Ясиниці) теж похідні від Сонця. Ці села (або їх первинні осередки) розташовані на південь від Лисини Космацької, тобто там де сонце перебуває найвище над горизонтом – у зеніті, це середина, найясніша частина дня. У цьому напрямку відомі також святилища на Ґреготі і Писаному Камені (с. Верхній Ясенів). Вони очевидно теж пов’язані із центральним святилищем на Лисині. Подібне розташування мають топоніми які є складовими аналогічного святилища на Львівщині.

По периферії від центру святилища, переважно на вершинах гір, узвишшях теж влаштовувалися святилища, або сигнальні пункти. На них в певні «сонячні» дні, свята палили ватри, влаштовували ігри. Збереглися до наших днів назви місцевостей від ватри, вогню, горіння, пожежі. У акришорському напрямку маємо г. Погарину (622 м н. м.), Воскресінецьку гору (місце сили), у Шешорському – г. Великий Погар (729 м н. р.) над печерою Довбуша і палеолітичною стоянкою, у – Терношорському — урочище Згар, г. Терношора (998 м н. м.), Терношорське святилище, у південному напрямку – гора Пожеретул, святилища на Ґреготі і Писаному Камені.

Деякі топоніми походять від охоронного призначення. Вони розташовані довкруг Космача і охороняли святилище та соляні джерела, контролювали вивіз солі. Пожеретул – Бережниця – Березник – Терношори – Безулька – Соколівка – Гордя, Город (укріплення ) – Березів – Стопчатів, тощо — топоніми, які мають однакове смислове значення – берегти, охороняти, захищати. Походження назви Березів більшість дослідників пов’язують із деревом березою, ліси якої начебто тут були дуже поширені. Проте детальний аналіз однойменних поселень в інших регіонах засвідчує, що Берези, Березови тощо засновувалися як сторожові, охоронні поселення на пограниччях, чи навкруг важливих об’єктів, святилищ тощо. Навкруг Космача маємо три топоніми із коренем берез, береж – село Бережниця Верховинського району, Березник, присілок с. Снідавки, с. Березів (раніше усі чотири Березови були одним селом). Село і річка Безулька теж очевидно походить від берези, можливо як похідну від Березника (бо річка бере початок звідти) її називали Березулька, а з часом ре випало в усній мові і вона перетворилася на Безульку. Можливо деякі теперішні назви перейняті від сусідніх місцевостей, або раніше охоплювали ширшу територію, чи впродовж тисячоліть втратили своє первинне звучання і значення.

У науковій та науково-популярній літературі укорінились уявлення про незначне заселення Гуцульщини до початку ІІ тисячоліття н.е., що активна колонізація відбувалася у 15 – 19 ст. До цього гірські території були мало заселеними. Однак така кількість культових місць у 3-2 тисячолітті до н.е. свідчить про це, що ці гори були заселені досить густо і тут вирувало активне життя. Очевидно визначальне значення в заселенні прадавньої Косівщини — Космаччини і спорудженні численних (на нинішній день відомі 7) святилищ в тому числі календарного мали соляні джерела, видобуток солі та торгівля нею. Мало ймовірно, що святилища, ще так чисельно, споруджувалися у безлюдних місцях. Сліди палеоліту та неоліту (кам’яний вік) виявлені археологами в багатьох селах Космацької округи. Можливо зміна клімату, погіршення погодних умов, чи інші чинники (військові дії, нашестя завойовників, епідемії), змусили населення відступити на підгір’я і спричинили деяке обезлюднення гір. Проте автохтони залишилися. Свідками цього є місцеві прізвища, прізвиська і топоніми. Оборонне, захисне чи провідне значення мали і прізвища та прізвиська Шатрук, Пророчук, Соколюк, Береза, Бойчук, Бойцуняк, Балагурак і ін., які тут досить поширені. Шатрук у санскриті означає воїн, захисник. Друга за ієрархією каста після верховної касти жерців (пророчуків, оракулів, провідників) називалася Кшатрії. Вона відповідала за захист, охорону. Подібна кастова ієрархія суспільства збереглася у Індії. Слово «береза» раніше мало очевидно ширше значення — захисник, оборонець, провідник. Таке прізвище є досить поширеним в Україні. А на Гуцульщині збереглося у значенні провідника, організатора гурту колядників. Охоронець лісу, лісник в деяких місцевостях називається побережник. Симантично спорідненими є берегиня, обереги, берегти, зберігати тощо.

У книзі «Метафізика Карпат» (2010 р.) Лисина Космацька означена, як «місце ігрищ нечистої сили, легендарний сакральний центр гірських поган». Таку характеристику давали і іншим топонімам із коренем лисий, лиса. Для більшості таких назв нині є встановлено наявність на них поганських капищ, святилищ. Але чому нечистої сили? Очевидно таку характеристику їм надали після прийняття Християнства, коли попередні сакральні об’єкти були оголошені нечистими, пов’язаними із нечистою силою. Навпаки, назви лисий, лиса, лисина, як бачимо, синоніми словам сонячний, ясний, світлий. Наші предки в певні періоди були вогне- і сонцепоклонниками, Сонце було головним божеством, на його честь влаштовували різні святилища, святкування, ігри. Первісні люди (сучасні теж) цілковито залежали від сонця, весь уклад життя, вірувань узгоджувався із положенням сонця над горизонтом, порами року. Тому такі місця необхідно реабілітувати, вони не мають ніякого негативного змісту і наповнення, це їм приписали люди. Вони можуть і повинні стати предметом детального вивчення, що допоможе заглянути вглиб нашої історії, стати важливими об’єктами туристичної інфраструктури. Ми не закликаємо повернутися до вірувань наших пращурів, а збагнути, пізнати правдиву славну історію нашого краю.

Ще 5-10 тисяч років тому наші предки володіли неабиякими астрономічними знаннями – про закономірності руху сонця, планет, фази місяця, зоряне небо. За обрахунками учених астрономічно — календарне святилище із центром на Лисині Космацькій могло постати перед другим тисячоліттям до Різдва Христа, коли клімат тут був значно тепліший. Із другої половини другого тисячоліття до Р. Х. змінилися погодні умови, збільшилася хмарність, проблематичніше стало спостерігати за сонцем і планетами. Такий же вік визначають подібним календарно-астрономічним святилищам у Європі.

Отже нашим місцевим назвам (топонімам, гідронімам), а також деяким власним іменам (прізвищам, прізвиськам) щонайменше 3,5 тисячі років, ні у кого ми їх не позичали, вони постали тут споконвіку і відображали ту чи іншу ознаку, призначення. Велике число топонімів пов’язані із календарним святилищем, мають «сонячне» походження, Косівщина – Космаччина означають Сонячна Земля, а її мешканці, косів’яни — Сонячні Люди, Діти Сонця.

Це перша спроба пояснення деяких топонімів в залежності від іх призначення. Ми не наполягаємо на їх категоричності, але логічно виводимо від зв’язку їх із календарним сонячним святилищем. Потребують детальнішого вивчення описані та інші топоніми, гідроніми, прізвища тощо нашого краю. Запрошуємо до співпраці та дискусії.

Любомир Держипільський, завідувач наукового відділу НПП «Гуцульщина», співголова РГО «Спадщина Гуцульщини»

Слід розрізняти священні гори як окремий об’єкт культу, а також сакральні вершини, що виступають місцем культу, ритуальних жертвопринесень. В іншому випадку на гірському святилищ і об’єктом культу є божество у вигляді кам’яного чи дерев’яного ідола, наскельного зображення. До такого типу належать гірські святилища Карпат загалом і на Сокільських вершинах зокрема.

Сокільські святилища

На хребті Сокільському розташовано декілька скельних комплексів:

• Лесівські ( Маришеві) камені;
• Гарбузівські;
• Ведмежі ворота;
• Татарівські камені;
• Юдаківський (Латунський) камінь;
• Кашицький камінь (Голова Довбуша);
• Семенків камінь (Церковці);
• Сокільський камінь (Яворівський, Свинячий гук);
• Скеля-камінь Люлька;

На пд-сх. Сокільського є Лесівське або Маришеве каміння, розташоване на висоті 885 м. У цьому напрямку воно замикає скельний ланцюг Сокільського хребта, що далі виходить до Черемошу. Пам’ятка міститься за два кілометри від присілка Прислопа села Великого Рожена Косівського району. Приблизно така ж відстань відділяє Лесівське каміння від села Молого Рожена.

За народними переказами, під камінням є глибокі «пивниці». Легенда також відзначає, що на камінні була сторожова залога опришків, які трембітою подавали сигнал про небезпеку.

Найвищою з трьох скель є Чортів палець, або Бесівський камінь, який піднімається по крутосхилі на висоту близько 30-ти метрів. Як видно, теперішню назву скеля одержала в християнський період. За характером наскельних зображень, структурними особливостями можна дійти висновку про те, що на Лесівському камінні виявлено унікальне святилище, яке має складну структуру. На східному і західному боках скельного комплексу викуто однопрофільні образи божеств у вигляді птаха і ящера, головних релігійно-міфологічних персонажів світогляду праіндоєвропейських племен епохи неоліту, заснованого на бінарній циклічно-коловоротній системі. Важливою конструктивною особливістю святилища є його брамоподібна форма, зорієнтована за лінією схід-захід (весняне й осіннє рівнодення). Святилище відзначається також наскельними зображеннями різноманітних, в основному солярних, знаків і символів, а також наявністю жертовного каменя, дерев’яної прибудови і кам’яних валів.

На території Косівського району є ще дуже багато святилищ крім як на Сокільському хребті. Зокрема це Томаківський камінь, Терношорське святилище, Камінь у Завоєлах, святилище Лисина Космацька.

Терношорське святилище

Одне з найвідоміших місць сили Карпатського краю – давнє святилище Терношори поблизу присілка Безульки села Снідавки на Косівщині. На південному схилі гори Терношора на природному восьмиметровому кам’яному крузі, утвореному двома велетенськими брилами, залишилися солярні символи,накреслені древніми жерцями. Круг «дивиться» на південь. Цілорічно на цей вівтар падають сонячні промені.

Експедиція, яка досліджувала Терношорське святилище у липні 2008 року, виявила декілька «ліній Сили» де знаходяться так звані «чашні камені», котрі, судячи з усього, використовувалися язичницькими жерцями для офірувань сонячним божествам. Саме в ті буремні часи, коли Карпати стали місцем зіткнення політичних інтересів даків, фракійців, римлян, кельтів та язигів, жрецтво в гірських святилищах досягло апогею своєї могутності. Для введення обраних у медитативний стан жерці цих ідолів, використовували галюциногенні гриби (деякі різновиди карпатських мухоморів). Шаманські практики та телурична магія були могутніми засобами влади і пізнання в руках спадкових жерців, які з покоління у покоління накопичували і передавали свої вміння. Сучасні мольфари зберігають залишки тієї давньої могутності.

Камінь у Завоєлах

Присілок Завоєли є одним із найвіддаленіших від центральної частини Космача, відомим осередком збереження найдавніших традицій Карпатської землі. Він розташований на північному заході в долині річки ставник, що є лівою притокою річки Пістиньки.

За 2 км від присілка в північно-західному напрямку на схилі (750 м над р. м.) стоїть відомий своїми дивними формами Камінь Довбуша. Тут зосереджено понад 20 кам’яних брил світло-сірого ямненського пісковика. Займають вони площу понад 2150 м2. З усіх карпатських культових каменів-вівтарів дохристиянської доби Драконячий камінь несе на собі найпомітніші сліди цілеспрямованої обробки. Скелю невідомі скульптори минулих епох обробили так, щоби вийшла «драконяча голова», яка південна назустріч Батькові-Сонцю. Велетенська брила-голова звужується до шиї, що переходить у восьмиметрове «тіло». А нижче розташований співрозмірний хвіст. На камені можна побачити також вторинні за значенням зооморфні зображення та петрогліфи.

Святилище Лисина Космацька

Гора Лисина розташована за 5 км. на захід від присілка Плаюци села Космача. Її висота сягає 1464м. У багатьох стародавніх народів гора загалом була сакральним місцем, праобразом Всесвіту,Світового дерева –омфала. Гора виступала посередницею неба і землі,її віссю і центром,священним місцем, де живуть боги. На горі закладали жертовники, святилища, ставили статуї кам’яних чи дерев’яних ідолів, відбувались обряди жертвоприношень, пов’язані з народженням Сонця (25 грудня), весняним рівноденням (21 березня), літнім сонцестоянням (21 червня), осіннім рівноденням (22 вересня). Ця традиція була поширена і в слов’ян. Кам’яний комплекс на горі Лисина Космацька ми відносмо до календарного святилища. Воно розташоване на південному схилі гори і займає площу близько 400 м2. Святилище являє собою видовжене (10×40 м) у напрямку схід-захід похиле нагромадження гігантських кам’яних плит. Верхні плити величезних розмірів утворюють повздовжній тунель завдовжки 6 м у напрямку північний схід – південний захід. При вході із західного боку його висота становить 1,2 м ширина – 80 см, на східному – висота 70 см, ширина – 50 см. Праву стінку тунелю становить гладка монолітна плита, ліву – дві підігнані одна до одної плити. Чотири верхні гігантських розмірів плити служать перекриттям тунелю. На святилищі висічено 12 чашоподібних заглиблень, які ймовірно символізують 12 місяців, 12 знаків зодіаку, сонячний цикл.

Астрономічний характер святилища на Лисині Космацькій підтверджується спостереженнями учасників етнологічно-археологічної експедиції « Карпати – Дністер»інституту історії і політології Прикарпатського національного університету під керівництвом проф. Когутяка під час літнього сонцестояння 21-22 червня 2007 року. 21 червня виявилося, що сонце, яке заходило з 20-ї години 40 хвилин до 21-ї години 25 хвилин освітлює по всій глибині жертовну яму. Проміння сонця було спрямоване точно в яму через верх гори, за яку воно заходило. 22 червня о 5 годині ранку було зафіксовано схід Сонця на лінії кам’яного тунелю.

Схема астрономічних спостережень на Лисині Космацькій збіглося з планом Стоунхенджу, важливим елементом якого є так звана алея і п’ятковий камінь, спрямовані на північний схід, тобто в напрямку сходу Сонця у день літнього сонцестояння. На Лисині Космацькій відповідником алеї у Стоунхенджі є кам’яний тунель. Захід Сонця в день літнього сонцестоянн у Стоунхенджі фіксував камінь, на Лисині Космацькій цю функцію виконувала жертовна яма.

Не менш цікавим виявилося і те, що візирна лінія, яка проходить через жертовну яму в південно-східному напрямку, спрямована на святилище у Завоєлах. Далі вона проходить біля гори Ґрегіт через Терношорське мегалітичне святилище, гору Ігрець і Писаний Камінь. Нагадаємо, що в цьому напрямку сходить Сонце в день зимового сонцестояння. Весь цей неповний перелік стародавніх святилищ і дохристиянських оронімів, розташованих на одній лінії, яка проходить з південного сходу на північний захід, не може бути випадковим і потребує детальнішого вивчення.

Святилище на горі Грегіт

Обстеження гори Ґрегіт на південно-західній околиці села Космач, Миколою Кугутяком, дало змогу виявити великі рукотворні чашоподібні заглибини на каменях.

На вершині гори Ґрегіт з боку села Шепота чимало нагромаджень великих і малих каменів, найбільший і найвищий з них має назву Камінь Довбуша. Його вершина має підправлену округлу форму. На східній, стрімко похилій важкодоступній стороні Каменя Довбуша видовбано дві округлі жертовні «чаші» діаметром понад 30 см, завглибшки до 20-ти см, заповнені водою. На відстані трьох метрів розташована третя жертовна «чаша» діаметром 20 см, завглибшки 10 см.

На південній стороні каменя є так зване крісло Довбуша – еліпсоподібне утворення завширшки 70 см і завглибшки 60 см. Поруч продряпано кілька рівнораменних хрестів.

Неподалік на каменях виявлено 7 менших чашоподібних виїмок діаметром від 7-ми до 15-ти см завглибшки 5-8 см. На рівній поверхні одного з каменів трапецієподібної форми видовбано наскрізний п’ятисантиметровий отвір.

За кілометр від пам’ятки на великому камені виявлено хрест і надпис польською мовою: Stupnicki Petr. Paroch Brustur 1830.

Хрест вибито на затертому рельєфному зображенні, що нагадує змію. Ще два хрести продряпано на каменях Ґрегота з боку села Шепіт.

Виявлені на каменях хрести свідчать про те, що гору свого часу освячували християнські священики. На її сакральний характер у дохристиянський період вказують камені з рукотворними «чашами» на камені Довбуша і біля нього.

Томаківський камінь

Структура Томаківського каменя і значна кількість різноманітних петрогліфів, серед яких є тотемний родоплемінний образ птаха, вказують на те, що він має стародавнє неолітично-енеолітичне походження і використовується протягом тривалого часу. Культова традиція тут мала продовження і в епоху бронзи й заліза, про що свідчить значна кількість солярних знаків і символів у вигляді кругів з ямками посередині, чашоподібних заглибин з обідком, малих чашних виїмок. Скотарський інвентар свідчить про характер господарських занять стародавнього місцевого населення.

Скельні пам’ятки Косівщини серед населення овіяні легендами. Найстародавніші їх пласти пов’язані з існуванням тут язичницьких святилищ. Слід відзначити, що всі стародавні язичницькі святилища, пов’язані з петрогліфами, супроводжуються потужною легендарною традицією, яка потребує системного вивчення.

Очевидно в минулому озеро складалося з двох різнорівневих  водних басейнів і було більшим за розмірами. Верхній басейн представляє собою вузьку, довгу суху балку з плоским дном. Внаслідок процесів заболочування в середині озера утворилося оліготрофне болото.

Тільки тут були виявлені рідкісні для нашої території види рослин – пухівка піхвова, росичка круглолиста, береза темна та три види сфагнуму.

Озеро має зсувне походження. З північного боку на схилі хребта чітко виділяється стінка відриву зсуву довжиною біля 100 м. Схил над озером сильно оголений, кам’янистий, великої крутизни. Гребінь хребта Лебедин – асиметричний. Поряд з озером знаходиться ще ряд замкнутих сухих кам’янистих заглиблень.

Озеро Лебедин – стічне. Стік відбувається у потік Палицький. Через велику кількість опаду листя в озері проходять інтенсивні процеси гниття, які збагачують води сірководнем. Прозорість води – невисока.

Над озером є смуга післялісових лук, тут зростає 17 видів рослин, занесених до Червоної книги України, це єдине відоме на території Парку місцезнаходження рідкісної орхідеї – малаксису однолистого.

Для урочища характерна наявність численних виходів флішових сланцевих гірських порід на стрімких схилах. Флора урочища багата та різноманітна. Серед рослин зустрічаються види, занесені до Червоної книги України: коручки пурпурова та широколиста, булатка довголиста тощо, а також популяції реліктових видів папоротей-листовика сколопендрового, багаторядників шипуватого та Брауна.

Проте найбільшу наукову і екологічну цінність має ліва частина крутосхилу. Тут серед мішаного рідколісся із бука лісового, модрини європейської, смереки, берези  виявлена унікальна ділянка на якій зростають рідкісні види (ЧКУ) судинних рослин  рутвиця смердюча та відкасник осотоподібний характерні для карбонатних грунтів степової зони України. В Українських Карпатах це наразі єдине відоме місцезростання цих рослин.

Крім рутвиці смердючої та відкасника осотоподібного тут  також виявлений типовий  степовий вид  осока низька, регіонально рідкісний відкасник Біберштейна дзвоники сибірські – рідкісний для Карпат вид, наскельні угруповання самосилу гайового. Ця територія планується до включення в склад НПП «Гуцульщина».

Ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Цуханівське» знаходиться на території Старокутського ПНДВ НПП «Гуцульщина» в долині річки Цуханів – притоки Черемоша в кв. 19 вид. 12 на площі 15,0 га. Тут охороняються рідкісні угруповання дубового лісу ліщиново-трясункоосокового, грабово-дубового лісу та ін., а також рослини занесені до Червоної книги України – булатка довголиста, любка дволиста, гніздівка звичайна, пальчатокорінники травневий, крапчастий, Фукса, білоцвіт весняний, билинець комариний, зозулині сльози яйцевидні, коручка чемерниковидна та ін.

Вік дерев понад 160 років. На правому березі р. Рибниця (біля с.Кобаки) та на межиріччі річок Волійця–Гнилиця збереглися найбільші за площею у Косівському районі масиви свіжих мезотрофних та свіжих еутрофних грабових дібров.

Довжина озера складає 8 м, ширина – 7 м, глибина – 1,5-2 м. Швидше за все озеро теж зсувного походження.

На мілководді цього озера виявлене єдине місцезростання регіонально рідкісного лікарського виду – бобівника трилистого.

У рослинному покриві основні площі займають середньовікові смерекові ліси, різноманітні за характером як деревостану, так і трав’яного покриву, які зростають на стрімких та виположених схилах гір різної експозиції.

На верхній межі дерева пригнічені, низькобонітетні, тут досить багата та різноманітна флора. Вивлено ряд видів занесених до Червоної книги України: коручка чемерниковидна, гніздівка звичайна, плаун колючий, баранець звичайний, лілія лісова, шафран Гейфелів.

Рідкісний тип асоційованості домінуючих видів, де домінантом травостою є реліктовий вид барвінок малий, а едифікатор – бук лісовий на рівнині знаходиться на північно-східній межі поширення.

Різновіковий деревостан із зімкнутістю крон 0,9–1,0 і продуктивністю І–ІІ бонітетів утворює бук лісовий, заввишки 27–28 м. Часто другий, розріджений, ярус (0,1) формує граб звичайний.

У несформованому підліску зростають ліщина звичайна, гордовина, бузина чорна, бруслина європейська та б. бородавчаста. У травостої (70%) домінує барвінок малий (60%). Барвінкових бучини найбільш поширені в Косівському ПНДВ, фрагменти трапляються у урочищах Лебедин та Голиця.

Дендрарій закладено в 1966-1967 роках у тодішньому Кутському лісництві Я.В.Кабином, майстром лісу, великим ентузіастом, відданим своїй справі, з ініціативи тодішнього заступника директора Кутського лісокомбінату В.С.Краузе. Тепер у дендрарії зростає понад 400 кущів, більшість — інтродуценти.

Шпилькових рослин 104 види. Це смереки карпатська, бальзамічна, плакуча, змієвидна, Коха, сербська. Добре росте метасеквойя гліптостровидна. У дендрарії зростає 5 видів дугласії; кумінгхамія китайська, кипарис, кипарисовики горохоплодний, лускатий, нитчастий, тис ягідний (плодоносить солодкими ягодами, а хвоя — отруйна, сосна кедрова сибірська і японська. Гарно розвиваються 7 видів модрин, зокрема європейська, польська, сибірська, японська, Любарського.

Вражають різноманітністю види ялівцю: козацький, несправжньокозацький, розлогий, строкатий, лежачий, напівшаровидний, віргінський. Є тут різноманітні форми туї західної: папоротевидна, срібляста, золотиста, нитчаста. Вабить зір багряник японський. Тут можна побачити далеких екзотичних родичів відомих нам рослин: глід сибірський, глід півнева шпора, вербу Пірса, клен цукристий, березу паперову і березу вишневу (в останньої стовбур вишні, а листя берези), каштан їстівний, ільм корковий та інші. Добре почуваються в умовах Карпат перукове дерево, спірея, тюльпанове дерево, тсуга канадська, софора японська, аралія маньчжурська та десятки інших видів.

Я.В.Кабин зумів приживити в наших умовах 5 видів магнолії: кобус, зірчасту, Суланжа, оберненояйцевидну, гостру. Він домігся 80% схожості насіння цієї прекрасної, але примхливої рослини, яка звичайно дає схожість лише 3-5%.

У дендрарію є й шкілка рідкісних та екзотичних дерев і кущів, звідки вони висаджуються в лісових культурах.

Дендрарій Кутського лісництва має не лише наукове, пізнавальне, але й практичне, лісогосподарське значення.